ВЕСНЯНКА
У слові якому сховалась Веснянка?
Ехо відлунює гарна співанка,
Сивий туман понад річкою,
Низенька травиця прослалася стрічкою,
Яблучка рум’яні всміхаються до нас.
Найкраще село – ти доля для нас.
Калина ягодами засіяла,
А село солов’єм заспівало.
Жителька села
Ірина Сухінець
Такими словами,
такими почуттями гордості й поваги може керуватись людини, яка народилась,
виросла і все життя віддає для блага і розквіту свого села, свого роду людського.
Перша достовірна
згадка про с. Свинну ( Веснянка) датована 1545 роком. Як згадують старожили
с.ВеснянкаМоскалюк П. І., с. Караїмівка Косінський Я.П. це був час, коли навколишні села, в тому
числі і наше були подаровані польським королем Сигізмундом І князю Костянтину
Івановичу Острозькому.
Проте археологічні
знахідки на його території, окремі історичні документи наводять на думку, що
село значно древніше, що воно було вже зруйноване татаро-монголами в ХІІІ ст..
Село Свинна
спочатку належало до Красилівського замку і складало власність королівської
корони . До 1620 року належало князям Острозьким, потім Заславським, Чорторизьким,
Любомирським, а 1800 р. княгиня Ізабелла Любомирська поступилася своїми
маєтками, в т. ч. с. Свинна (160 дворів), с Караїмівка (20 дворів) почесній
статс-дамі австрійській імператриці-графині Констанції Ржевуській. У 1840 році
перейшли до Войцихівських; далі – до маршала Абрамовича, потім – належало
поміщику Чечелю. А в 1894 р. належало зятям Чечеля – Ільінському і Змігровському.
Далі поміщику Шиманському, поміщиці Музильовій (Корчунок) .
Інвентарного поділу
у селян було 1571 десятина, 756 сажнів. Землю селяни орендували у поміщика за
половину врожаю і за гроші. Всього селяни за рік брали в оренду до 300 десятин по 12 карбов. за
десятину. Селяни обробляли і церковну землю. Населення було
неграмотне. Часто хворіли
холерою і чумою.
Грамотність з‘явилась у 1820 році. У селі в 1877 році було відкрито
Народне Училище Міністерство народної освіти. В 1892 було 54 учні. В 1753 р.
нараховувалось 160 дворів, прихожан 1639 душ.
З 1917 по 1920 роки
не було постійної влади : займали село петлюрівці, гайдамаки, польські війська,
німці. Лише в кінці 1920 року війська Червоної армії звільнили село від польських
військ і було встановлено Радянську владу.
Першим головою
сільської ради був Савчук Іван Вікторович, а головою комнезаму – Маховський Семен Єрмолайович (безпартійний,
але вимогливий, проте принциповий). Члени
комнезаму : Чайка Кирило Єрмолайович і
Антонішин Сільвестр.
В кінці 1924 року в
селі створено комсомольську організацію, яку очолив секретар Паточка Денис Никифорович, а в листопаді 1925 року створено партосередок
(секретар Морозов).
20 березня 1929 р.
засновано сільськогосподарську артіль «Пролетарій». Пізніше колгосп став
називатися «Червоний Жовтень».
Першим головою
колгоспу став Кульматицький Петро Ульянович.
Перші трактористи в
селі з’явилися у 1930 році, до цього всі польові роботи виконувались вручну та
кіньми, було їх всього 4. ( В березні 1960 року колгосп було реорганізовано на
радгосп). Під керівництвом комуністів; членів правління,
активістів села, селяни боролися за виконання 5- річного плану.
В 1932 році
проходили вибори до місцевих Рад депутатів трудящих; в Районну Раду було обрано Антонінину Мартоху, як передову
колгоспницю.
У глибокій скорботі
схиляємо голови перед пям’яттю десятків мільйонів померлих і ненароджених,
внаслідок людиноненависницької політики сталінського комуністичного режиму,
який викликав і планомірно здійснив штучний голод на Україні в 1932-1933 роках.
Достовірної
кількості померлих під час голодомору немає. Алу, як згадують старожили
Сукманюк Ольга Антонівна, Багрій Степан Семенович – вимирали сім’ями. В кінці дня їздили
підводою і збирали мертвих в хатах, під тинами і вивозили на цвинтар. Раніше на кладовищі
було насипано курган, а зараз стоїть пам’ятник Жертвам
Голодомору в пам’ять про ті страшні дні.
Село Свинну
фашистські загарбники зайняли 9 липня 1941 року.
В боротьбі проти
фашистів брала участь переважна більшість односельчан.
На території нашої
області діяв партизанський загін ім. Боженка, командиром якого був
Заплотинський Петро Артемович. Його власні речі та клятва написана кров’ю, знаходяться в музеї-фортеці м. Кам ’янець-Подільський.
В ніч з 7 на 8
березня 1944 року село було визволено, а в 1947 році село Свинна перейменовано на село Веснянка.
За мужність
виявлену на фронтах Великої Вітчизняної війни нагороджено орденами і медалями
250 чоловік.
В селі знаходиться пам’ятник загиблим воїнам. На столах викарбувані імена
воїнів-визволителів, а також імена всіх односельчан, яку не повернулись з полів битв Великої вітчизняної і віддали своє молоде життя за наше сьогодення.
Учні нашої
загальноосвітньої школи доглядають за братською могилою.
Данину пам’яті
віддають всі жителі цій братській могилі 9 травня. Прихожани на чолі з отцем
сільської церкви Миколаєм відправляють по убієнних.
2007 року наша
Свято-Георгіївська церква відмічала сторіччя з дня освячення.
Приїжджають на 9 травня
і гості-рідні загиблих з Житомирщини, Тернопільщини. Дружина воїна Терлецького
з онуком з Житомирщини приїздить на могилу понад 30 років. Коли у нас в школі
була зустріч з поетесою Р.Котик, учні розповіли цю історію, і вона написала вірш, присвятивши його бабусі
Поліні, яка часто виступає на мітингу.
ЖИТЕЛЯМ ЧАРІВНОЇ ВЕСНЯНКИ
Його назва співзвучна весні.
Тут лунають пісні голосні.
І трудящії люди живуть,
Хай святиться їх праведний путь.
Тут співають весняні струмки
І до школи спішать малюки,
Срібні дзвони скликають до Храму –
Мирне небо хай буде над вами.
Тут ростуть наймиліші берізки
Перехожим вклоняються низько.
Ніби свічі чарівні тополі.
Я бажаю Вам світлої долі.
Хай же вашу гостинну Веснянку
Обціловують тихі світанки.
І мов купол Господнього Храму
Ясне сонце сіяє над Вами.
Р. Котик
З історі краю
Кобудь
– Старокостянтинів – діамант у «Золотому кільці» України
У 1340 році цю
місцевість завоювали литовські феодали, і вона увійшла до складу Литовського
князівства.
ХVIст.
Польща завершує загарбання Волині та
Поділля. 5 березня 1505 року польський король допускає до володіння селами Гребенинка, Сахнівці та Колищенці Івана Табунського. 5
січня 1561 року нащадки Табунського продають Колищенці українському магнатові
Костянтину Острозькому, який через 3 місяці одержує від короля привілеї на
заснування міста.
Історія
Старокостянтинова почалась і середині ХVIст., коли князь Острозький – нащадок
давньоруського роду, воєвода Київський і Волинський – звернувся Польського
короля Сигізмунда Августа з проханням дати йому дозвіл на купівлю с. Коліщенці,
яке входило до складу столових маєтків В. Лабунського. Король дав згоду на
продаж, бо бачив що будівництво міста на так званому «чорному шляху», по якому
здійснювали набіги орди татар, є стратегічно важливою перешкодою на шляху
загарбників, від яких потерпали не тільки Волинь та Поділля, а й власне сама
Польща.
Офіційною датою
заснування міста вважається 1561 рік, коли був підписаний акт про продаж
Коліщенців К. Острозькому. Правда, серед деяких істориків побутують думки, що
місто було засноване дещо раніше. Одна з версій – 1525 рік. Цілком обгрунтовано
спростовує її відомий історик-краєзнавець, автор книги присвяченої
Старокостянтинову, М.І. Теодорович, який свого часу писав, заперечуючи тим, хто
стверджував, що « … наш Старокостантинов основан около 1525 года князем К.Ив.
Острожским, отцом князя Колищенцами владали еще земляне Лабунские».
В грамоті, виданій
королем князю К.К. Острозькому, значилося, що його милість купив у землянина В.
лабунського маєтки і йому дозволяється «місто садити». Одночасно з цим король
Речі Посполитої дає мешканцям Коліщенців грамоту на користування магдебурським
правом, за яким місто не тільки одержує
самоуправління, а й звільняється від частини податків.
Нове місто на
Волині починає існувати як волость Костянтинівська. Про це згадується вже 18
грудня 1565 року в скарзі урядника Яна Віщунського про збройний напад на князя
Кузьминської і Костянтинівської волостей К.К. Острозького.
Поступово володіння
князя К.К.Острозькогорозшироється, а фортеця набуває виняткового значення в
оборонній системі краю. Недарма шляхта в 1637 році вимагала від сейму, щоб
місто були надані привілеї як Замостью і Торнову, вважаючи що «на Костянтинові всієї України сила
належить».
Дрібна польська
шляхта проникла на Волинь і Поділля, сподіваючись одержати тут нові володіння і
маєтки. Поляки ставала орендарями, економами, займали інші посади. Простий люд,
особливо безземельний, потрапляв у залежність від шляхти. А ті місцеві селяни,
що мали невеличкий наділ, обкладалися
такими високими податками, що теж ледве зводили кінці з кінцями. Шляхта правила
так як їй бажалося. Занепадала руська духовність, культура. Утиски були
настільки нестерпними для народу, що примусили навіть князя К.Острозького
звернутися за скаргою до короля і сенату.
Посилення
соціального і національного гніту в Україні привело до виступів народних мас.
Селянсько-козацьке повстання під проводом К.Косинського, яке починалося на
Київщині на початку 1593 року, перекинулося на Волинь. Загони повстанців
зосередилися в Остроколі, де до них приєднувалися селяни з навколишніх сіл, а
також жителі Старокостянтинова. М.Аркас у книзі «Історія України-Русі» писав,
що козаків було ще не так багато та й народ ще не був готовий. Проте реакція
шляхти була категоричною – вона не заспокоїться, поки не втихомирить козаків.
Шляхті вдалося
зібрати в Старокостянтинові значні сили, які під керівництвом Януса Острозького
та князя О.Вишневецького і виступили проти повстанців. Розуміючи, що перед
такою силою йому буде дуже важко вистояти, Косинський залишив Остропіль і рушив
на Черкаси. Загинув при обломі м. Черкас.
Та на цьому виступи
селян проти шляхти не закінчилися. Менше, як через рік нове постання очолив
Северин Наливайко, який служив у Острозьких реєстровим козаком. Ненавидіти
поляків у Наливайка були і свої причини: пан Каліновський з Гусятина не тільки
відібрав у його батька хутір, а й побив старого так, що той помер. До того ж
Наливайку стало відомо, що татари, які готували похід на Угорщину, зуміли
домовитися з поляками, що ті пропустять їх через свою територію, якщо татари
допоможуть приборкати козаків. Саме це стало поштовхом до формування загонів
С.Наливайка. Боячись народного гніву,
польські пани кидали свої маєтки, шукаючи захисту у фортецях Старокостянтинова,
Острога та інших великих міст. Проте, скільки клопоту завдав Наливайко полякам,
говорять і рядки з листа князя Острозького одному із своїх знайомих: «Наливайко
гостює тепер у місцевості своїй, остроколі. Другого Косинського посилає нам не
Господь Бог.»
У результаті зради
козацької верхівки Северин Наливайко потрапив у полон і був страчений. Але й ці
події не минули безслідно, бо з одного боку примусили польський уряд піти на
деякі поступки на користь української козацької державності, а з іншого сприяли
зміцненню і кількісному зростанню козацтва та посиленню визвольної боротьби
українського народу.
У літописі того
часу знаходимо згадку, що «козацтво аж по Костянтинів Старий, Гриців, Чорторий
повставало». 13 червня 1991 року газета «Літературна Україна» подала реєстр
козаків, які ходили на військову службу. В ньому значаться представники
Старокостянтинівщини : «2-й отаман – Іван з Острополя 6-й отаман – Прокіп
Остропільський, 1-й отаман – Іван з Костянтинова…, 32-й отаман – Семен з
Костянтинова...". В період визвольної боротьби створювали козацькі полки.
В другій половині 1648 року їх налічувалося 35, в тому числі й Острозький.
Жителі міста і сіл
брали найактивнішу участь у визвольній війні 1648-1654 років. З радістю і
піднесенням зустрічали жителі Волині війська М.Кривоноса, послані
Б.Хмельницьким, який був обурений тим, що « український магнат, князь Ярема
Вишневецьки й, - прихильник усього
польського – не схотів заступитися за свою рідну Україну, не послухав і послів
Богдана Хмельницького. З люттю посадив він послів на гості палі, чим викликав помсту
за наругу і звелів Богдан Хмельницький Кривоносу іти на Волинь і плюндрувати
маєтки Яреми.»
Оволодівши містом
Полонне, Кривонос знищив майже тисячу євреїв, а також немало поляків, що
ховалися в місті. Дізнавшись про це, Б.Хмельницький звинуватив Кривоноса в
жорстокості. День скорботи з цього приводу досі значиться в єврейському
календарі.
Після падіння
Полонного поляки покладали великі надії на Старокостянтинів, розраховуючи не
тільки на те, що місто стане надійною
схованкою, але і вдасться тут розбити заколотників. Кривонос розташувався на
правому березі р. Случ. Однак йому не вдалося форсувати ріку, а раптовий удар польської
кавалерії примусив козаків відступити.
Увечері на допомогу
шляхті на допомогу шляхті прийшла
королівська гвардія. Але й прийшла допомога Кривоносу. Хмельницький прислав Чигиринський
полк. Мешканці міста забезпечили повстанців провіантом і порохом. Дізнавшись
про це, Вишневецький наказав стратити 40 жителів міста.
Вранці розпочалася
битва. Під натиском Вишневецький відвів війська до Кузьмина. Козаки і селяни
билися з нечуваною хоробрістю проте чисельна перевага була на боці шляхти,
якій, до того ж, вдалося захопити у козаків частину артилерії. Не маючи
змоги вчасно одержати підмогу, Кривонос відступив на м. Бар. Після
перемоги під Корсунем Б.Хмельницький запропонував польському уряду мирні
переговори. Однак той не поспішав направити до гетьмана своїх послів. Більше
того, скоро до Старокостянтинова підійшло королівське військо, щоб дати козакам
новий бій. Проте, що поляки не збираються на мирі переговори, говорив і
перехоплений козаками лист короля до московського царя, в якому той пропонував
спільно боротися з козаками. Б.Хмельницькому нічого не залишалося, як вирушити
на Волинь.
Шляхетське військо
підійшло до с, Пиляви ( нині с. Пилява Старосинявського району ), де вже
розташувалися козаки гетьмана. Поляки, які мали значну перевагу в людях і були
добре озброєні, краще забезпечені, розраховували на легку перемогу, а тому на
війну виїхали, як на банкет, хизуючись своїм братством і пишним одягом.
Впевненості їм додавало й те, що перші наскоки на козаків видалися успішними,
маневр Б.Хмельницького вони сприйняли як відступ. Проте Б.Хмельницький не
поспішав кидати військо у вирішальну сутичку, розраховуючи на підхід сил свого
союзника – кримського хана. Коли ж підмога, яку привів син гетьмана Тиміш,
прийшла, то поляки були деморалізовані, не витримавши атаки козаків і татар,
спочатку Мазовецький полк, а згодом Сандомирський у паніці кинулися втікати.
Визвольні змагання
украхїнського народу завершилися Переяславською Радою. Але Старокостянтинову та
його мешканцям вони полегшення не принесли. Їм так і не вдалося відчути втіхи
гетьманської влади – місто ще довго залишалося під владою польської шляхти та
ксьондзів.
В 1661 році Старокостянтинів зазнав значних руйнувань та
пограбувань з боку кримських татар та турків. Але польський уряд це мало
турбувало, значно більше йому дошкуляли козаки, як головна сила народних
повстань в Україні.
В 1973 році було
проведено другий поділ Польщі, в результаті якого Старокостянтинів відійшов до
Росії. На заміну князю польського походження Станіславу Любомирському 1800 році
господаркою міста стає російська дворянка графиня Констанція Ржевуцька з
Григорівки.
Розвиток
капіталістичних відносин, поразка у кримській війні, селянський рух, який
охопив значну частину імперії, в тому числі і Старокостянтинівський повіт,
примушували уряд подумати про відміну кріпацтва. 5 березня 1861 року був
оприлюднений Олександром ІІ маніфест про землю, за яким поміщик позбавлявся
права на володіння селянами і зобов’язувався надати їм у постійне користування
присадибну ділянку землі, а також певний наділ землі та інших угідь.
В липні 1914
р. розгорнув свою діяльність
Південно-Західний фронт, якому підпорядковувались людські та матеріальні
ресурси в межах його кордонів. В цьому
ж місяці була оголошена мобілізація в м.
Старостянтинів та волостях : Старокостянтинівській, Решнівецькій, Сковородецькій, містечку Красилові, волості
Красилівській, Чернілівецькій, Купальській, Корчевській, Кульчинецькій,
містечку Теофіполі, волості Теофіпольсікій, Авротинській, Волочиській,
Моначинській, Базалійській, містечку Остропіль та населених пунктах Остропільської
волості Полянського повіту.
В цих умовах штаб
ХІ армії російських військ переміщуетьмя м. Старокостянтинів. Учбова база
Старокостянтинівського гарнізону спочатку обйових дій приймала все нове і нове
поповнення в замін відправлених на фронт.
Восени 1916 р.
воїни Старокостянтиніського гарнізону направлялись вже в Бессарабію на
Румунський фронт.
Війна затягнулась… В
церквах вже частіше спарвляли службу за упокій душі «убиенных»
та за царя-батюшку… Сім’ї сиротіли і оплакували тих, хто не повернувся з фронту.
Через нестачу чоловічих рук та коней село занепадало, селяни ставали дедалі
біднішими.
В результаті
лютневої (1917 р.) революції в повітах з' явилися комісаріати тимчасового уряду. На практиці це
означало, що двовладдя стало рельністю і на рівні повітів. На заміну існуючим
при царизмі волосним управлінням прийшли волосні сільські громадські комітети.
«ВестникВлынськогогубернскогокомитета
Временного правительства» № 54 від 25 травня 1917 року писав, що в
Старокостянтинівському повіті грубо
порушується селянами право приватної власності, кількість непорозумінь, пов’язаних з землею, росте з кожним днем.
4 жовтня
Старокостянтинівська Рада робітничих та селянських депутатів прийняла
постанову, якою дозволялось проводити розподіл приватних земель.
Події в Петрограді
мали неабиякий вплив на ситуацію в Старокостянтинівському повіті, де в місці
квартирував штаб ХІ армії та частина її з’єднань Південно-Західного фронту. Вже через три дні після
Жовтневої революції в Петрограді, селянських депутатів законною владою в повіті були визнані Рада, центральний
виконавчий комітет і уряд народних депутатів. Наказом діючої армії
військово-революційний комітет з 18 листопада оголосив себе вищою владою в
районній армії.
Через тиждень 11-12
грудня (24-24) 1917 р. відбуівся перший Всеукраїнський з’їзд Рад в Харкові,
який утворив Українську Соціалістичну Радянську Республіку. Проголосив
Радянську владу в Україні.
Два проголошених
українських уряди, на території однієї держави – Української Народної
республіки та Республіки Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів,
відстоюючи свої політичні лінії за майбутнє України, після взаємних
обвинувачень та насильницьких дій привели до виникнення російсько-української
війни.
… В результаті
брестсько-литовської угоди, підписаної 9 лютого 1918 року Центральною Радою з
державами німецько-австралійського блоку визнавалась самостійність Української
Народної Республіки в довоєнних кордонах і надавалась мільярдна допомога для
боротьби з більшовиками. Присутність військ ХІ армії в Старокостянтинові
стримувало поширення влади УНР на повіт
і губернію. Тому в ніч з 10 на 11 грудня 1917 року частинами вірними УНР було
захоплено штаб ХІ армії, арештовано членів військово-революційного комітету і
роззброєно деякі частини гарнізону.
В цей час в місто
вступили полки другої фінляндської дивізії. Так на Старокостянтинівщині
почалась русько-українська війна.
Частий перехід
влади нічого не міняв в місцевих структурах, а тим більше не давав можливості
провести вибори.
В результаті Брестського
миру, підписаного А. Троцьким 3 березня 1918 р. в другій половині квітня
(20-22) майже весь повіт був окупований німецькими військами. Виконавча влада
здійснювалась представниками Центральної Ради, яка повернулась з Житомира до
Києва.
29 квітня 1918 року
на з’їзді селян в Києві колишнього генерала царської армії
Павла Скоропадського було обрано гетьманом України.
В повіті в підпіллі
діяли і революційні сили, які вели боротьбу як проти окупантів, так і проти
гетьманщини.
Особливого
піднесення селянські заворушення набрали в період з 26 по 29 липня 1918 року.
В листопаді 1918
року в зв’язку тз наростанням революційних подій в своїй країні Німеччина
змушенабула вдатись до евакуації своїх військ з України.
В грудні 1918 року,
залишившись без підтримки німецької окупації, змушений був влади гетьман П.
Скоропадський. В Україні було відновлено Українську Народну Республіку, якою
керувала Директорія на чолі з Симоном Петлюрою.
В листопаді 1918
року створюється армія УНР і Українська Галицька Армія (УГА).
У другій половині
березня армія УНР зазнала сильних ударів від наступаючих радянських військ. На
26 березня на фронті в районі Житомира-Бердичева, Вінниці склалась критична
студія, однак петлюрівцям не вдалось прорвати оборону таращанців. Після
затяжних виснажливих боїв залишений Коростень.
Успішний наступ
червоних козаків під Деражнею і розгрому Проскурівського заслону, змусили С.
Петлюру залишили Проскурів. Червоні козаки в складних умовах бездоріжжя
увірвались в старокостянтинів і 7 квітня 1919 р. повністю оволоділи містом. В
Старокостянтинові знову було встановлено радянську владу.
На підставі Декрету
Ради Народних Комісарів від 8 квітня 1919 року організовуються волосні
військкомати у Решнівці, Сковорідках,
Острополі та інших волостях повіту.
Армія УНР в цей
час, провівши реорганізацію, створила 5 самостійних груп. В кінці травня вона
перейшла в наступ і прорвала оборону радянський військ на Проскурівському
напрямку.
Скориставшись
слабкістю радянських військ на Волочиській ділянці, С. Петлюра повів наступ на
Проскурів і в результаті впертих боїв, 6 червня зайняв його.
Бої точились
жорстокі. Бували дні, коли влада по
декілька разів на день переходила з рук в руки. 16 червня Богунська бригада
оволоділа Старокостянтиновом, але тут же була витіснена наступаючими
петлюрівцями.
В цей надзвичайно
тяжкий період часу представники армії УНР проводять мобілізацію людських та
матеріальних засобів. Підрозділи із групи Січових стрільців, що стояли в
Старокостянтинові, приступили до
виконання наказу цих військ, про поповнення бойового складу людьми, озброєнням
їх матеріальними засобами.
15 серпня 1919 року в повіті мобілізовано більше
32 тисяч запасних і новобранців, які склали два піших куреня вишколу по тисячу
чоловік.
Починаючи з 11
листопада 1919 р., Наддніпровська армія
УНР без опору здала Кам’янець-Подільський білополякам і відійшла в район Ярмоленець, Проскурова, а потім на
Старокостянтинів, який на той час вже був захоплений денікінцями. Після відходу
денікінців, білополяки зайняли Старокостянтинів
і повіл по річці Случ, в тому числі й
Остропіль.
Навесні 1929 року
обстановка в повіті залишилась надзвичайно складною. Польські війська разом з
армією УНР займає всю територію повіту,
до східних його кордонів, 5 червня польський фронт був прорваний
радянськими військами. 7 липня в м. Старокостянтинів увійшла кавалерійська
група О.І. Осадчого з першої кінної армії.
В другій половині
дня 27 листопада 1920 р. в м.
Старокостянтинів вступили частини 14-ї Радянської армії.. О 14-ій годині 45
хвилин почала діяти влада військового коменданта. Пізно ввечері було обрано голову і секретаря
ревкому. Того ж дня в наказі №2, який підписав голова ревкому Санін, говорилось,
що всі накази і розпорядження УНР рахуються недійсними, всім колишнім головам
волосних ревкомів та комбідів пропонувалось негайно прийняти справи і майно від
посадових осіб призначених петлюрівцями. Останній документ став фактично
юридичним підтвердженням того, що
російсько-українська війна на Старокостянтинівщині закінчилась.
1941 р. відбулась
Велика Вітчизняна війна. Як свідчать документи, для виходу на Вінницю
планувалось обійти Старокостянтинівський район і завдати удару в стик 16-му та 3-му Остропільському та Летичівському
укріпрайонах, використавши елементи рельєфу місцевості.
За блакитні небеса
Поділля перестало битися від свинцю та металу 29916 сердець воїнів
армії-визволительки.
Після визволення
краю розпочалася наполеглива праця подолян по відбудові зруйнованого
господарства.
Висвітлення історії
Старокостянтинівщини, моєї малої
Батьківщини – праця багатогранна і різнопланова. Розуміючи це, я намагалася в
міру можливості охопити якомога ширше і глибше проблематику краю, .
Сподіваюся і вірю,
що нове покоління істориків і краєзнавців заповнять цю прогалину в краєзнавстві
нашого району і внесуть свій більш вагомий доробок в славу вивчення минулого і
сучасного рідної і славної Старокостянтинівщини.
Веснянська церква Св.Георгія(Юрія) Таких радісних, співочих сіл в Україні зо шість є . Хмельниччина має Веснянку поряд зі Старокостянтиновим. Звичайно ж, назва радянських часів - колись село називалося Свинна. Дерев'яна церква св.Юра (Георгія) тут по-волинськи синя і у синодальному стилі. Виходячи з книги 1894 р."Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии. Староконстантиновский уезд", колись на цьому місці - підвищення, майже центр села стояла інша дерев'яна церква, зведена у1736р. і освячена у1740р. Напевне була тр идільна, якась така - не дарма "Історико-статистичний опис церквів... " згадує, що храм нагадував корабель і був зведенний "по загальному старовинному плану" простим майстром-самоучкою на гроші парафіян. Церква була уніатською та була приписана до Старокостянтинівської замкової церкви св. Трійці, У1762р. статус святині підвищився до парафіяльного - все так само, звичайно ж, греко-католицького. Коли край у 1793р. приєднали до Російської імперії, всі храми тут насильно перевели у православ"я. У 1840р. до вівтарної частини того храму було з південного боку прибудовано ризницю та паламарню, а саму святиню піднято і встановлено на кам'яний фундамент. У 1876р. почався наступ на традицію і народну архітектуру південної Волині: було знищено опасання навколо храму, а замість гонтового даху з'явилася бляха, така ненависна всім любителям дерев'яної архітектури. Тоді ж з'явився закритий тамбур при вході. В 1882р. стіни церкви покрили фарбою - наступ фарби на деревину не припиняється і тепер. Дзвіниця була кам'яною Ймовірно, церква з часом стала замала для більшої кількості парафіян або ж перебувала в поганому технічному стані, тому в 1907(також пишуть - 1908) році звели нову церкву з дерева. ( 23 квітня 1903 року закладена основа і освячено місце під Храм вмч.Георгія Побєдоносця, а 16 жовтня 1907 року Храм був збудований і освячений. Храмове свято церкви - 29 жовтня. (зі слів старожилів). Церквою користується православна громада МП. Стоїть на пологому схилі в центрі села, біля школи. Ще одна представниця єпархіального стилю, яка в плані створює хрест, завершена одним верхом над навою, має, звичайно, прибудовану з заходу до бабинця дерев'яну дзвіницю з присінком, а до вівтаря з півночі та півдня -ризниці. Силует церкви підкреслюють три вежі на гребенях дахів бічних рамен і на вівтарі. Вікна в церкві тепер металопластикові. В 2007 році пограбована злодіями - вкрали ікони, Євангеліє, хрести.
Немає коментарів:
Дописати коментар