"Ох, не однаково мені..."

         Ушанування  річниці від дня народження велета українського, поета, драматурга, прозаїка, художника, громадського і політичного діяча Тараса Шевченка пройшло велелюдно і за покликом серця. Натхнене Тарасове слово звучало різнобарвно то як рокіт хвиль на  розбурханому Дніпрі, то як сповідь, то як молитва.

          9 березня, о 16 годині за київським часом на заклик організаторів акції "Global Shevchenko українці всього світу прийшли до пам'ятників Тарасові та одночасно прочитали  вірш "Мені однаково" із циклу "В казематі":

Мені однаково, чи буду

Я жить в Україні, чи ні.

Чи хто згадає, чи забуде

  Мене в снігу на чужині -

Однаковісінько мені...

           В історії людства такого дійства досі не було, аби вся планета в один голос читала невеличку, на 23 рядки , поезію. Це не просто декламація. Це мільйонноголосий речитатив.

           ...І знову звучить на різних континентах,  різними  мовами світу...

Мені однаково, чи буде

Той син, молитися, чи ні...

Та не однаково мені,

Як Україну злії люде

Присплять, лукаві, і в огні

Її, окраденую, збудять...

Ох, не однаково мені.

        Користувачі нашої бібліотеки мали змогу долучитись до акції.

Хмельниччина читає Шевченка

             Є люди, які вмирають задовго до своєї фізичної смерті, Деяким же, навпаки, і після смерті судилося жити в віках. І не тільки жити, а й світити зорею для прийдешніх поколінь.

Саме таким світилом для українського народу є Великий Кобзар - Тарас Григорович Шевченко.

Майбутній поет і прозаїк, художник,ідеолог та символ українського націоналізму народився в 

селі Моринці(тепер Звенигородський район Черкаської області) у багатодітній кріпацькій сім'ї.

            Життя великого українського поета Тараса Шевченка склалося так, що більша його частина пройшла далеко від рідного краю, який довелося залишити ще в дитинстві і куди він поривався до останніх свої днів .Вільно, Петербург, казахські степи, берег Каспійського моря,

знову Петербург - не по своїй волі довелося йому побувати і прожити роки в цих далеких від

батьківської хати місцях.

            Враження подорожі по Волині і Поділлю, які за висловом самого Шевченка, він зміряв

вздовж і впоперек, відбились в повісті "Варнак". В ній Шевченко створив образ народного месника, прототипом якого без сумніву був Кармалюк

            Тарас зміг залишити творчі духовні матеріали для розвитку інтелекту української нації.

"Бо коли є в тобі обдарованість, то вже не належиш собі , а світові"(П.Загребельний "Диво").

             Літеретурна спадщина Т.Г.Шевченка: 240 поезій, з них понад 20 поем; драма"Назар Стодоля"; 20 повістей; Щоденник, Автобіографії;фрагменти двох незакінчених драм.

             Учні Веснянської зош 1-111 ст.:Миронець Софія, Сторожук Вероніка, Горбан Віолета, ,Смолюк Катерина, Прокопчук Олександр, Борук Тетяна, Ходаківська Інна, Компан Дмитро, Смолюк Дар'я, Чернявська Анна, Кучеренко Надія, Давиденко Олександра, Єрмоленко Лідія, Ходаківська Анастасія, Чугаєнко Євгенія,Бондар Ярослав декламували поезії. уривки з поем і драм Тараса Шевченка на літературному святі.

             

Безсмерття нації у мові

          Рідна мова - найважливіший, найбагатший і найміцніший зв'язок, що з'єднує минулі й майбутні покоління народу в одне історичне ціле.

          Підтримати культурне розмаїття і захистити унікальний скарб кожного народу, оголосивши 21 лютого - Міжнародним днем рідної мови, вирішили на ХХХ сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО, що проходила у 1999 році в Парижі.

          До Міжнародного дня рідної мови(21 лютого) в бібліотеці проведено День інформації:"Безсмерття нації у мові", організувавши напередодні книжкову виставку:"Моя велична українська мова". 

          Окрім лютого, який відкриває " мовні свята року", в Україні відзначають іще дві дати: 26 вересня - День європейських мов та 9 листопада - День української мови та писемності.

           Історія української мови позначена трагічними фактами, відображеними в десятках законів і постанов. А коріння генеологічного дерева української мови сягає індоєвропейської мовної сім'ї.

           Сучасна українська літературна мова пов'язана з Іваном Котляревським, це кінець ХУІІІ століття. Його "Енеїда" започаткувала нову українську мову на народній основі.

            Удосконалювати, утверджувати, а головне - розвивати рідне слово продовжив Тарас Шевченко. Кобзар заявив про високий рівень художнього і стильового розмаїття та вивів українську на один щабель з високорозвиненими європейськими мовами. Про це говорилось в Інформаційному огляді: "Українська мова: історія та сучасність" та дискусії: "Роздуми про долю української мови" 

           Що стоїть у словах між коренем і закінченням? Слова з протилежним значенням? "Мудрим ніхто не вродився ...", ці та інші запиання звучали у мовній вікторині: "Душа голосна України".

     

До ювілею Євгена Гребінки

           
            Вірш "Очи черные" був надрукований в "Літературній газеті" в січні 1843 року.
І майже одразу був покладений на музику, щоправда , спочатку на мотив мазурки, а не вальсу. Композитор Микола Девітте ноти до пісні надрукував, але автора поетичної частини чомусь не вказав. Утім, перший варіант романсу "Очи черные" не прижився. Пошук найбільш вдалого музичного супроводу до вірша Є. Гребінки тривав понад 40 років, аж поки 1884-го пісня   не була опублікована як романс на музику вальса німця Флоріана Германа. Саме ця мелодія полонила світ.
            Федір Шаляпін, який вподобав пісню, увів її у свій репертуар і познайомив із нею увесь світ,Навіть свої куплети дописав.
            З тих пір хто тільки не співав проникливі рядки, написані українцем Гребінкою!
            І Луї Армстронг, і Едді Рознер, і Лоліта Торрес, і Патрісія Каас, і Мірей Матьє, і Хуліо Іглесіас...
            З таким літературним повідомленням та добіркою матеріалів мали змогу ознайомитись користувачі бібліотеки до річниці Євгена Гребінки.

Той, хто прославив чорнії очі

         

           2 лютого 1812року , народився відомий український письменник, байкар і поет Євген Гребінка.

           Євген Гребінка прожив лише 36 років, але за свій короткий вік встиг видати  першу в нашій  історії антологію української літератури, перекласти українською пушкінську "Полтаву", написати романи "Чайковський", "Доктор", якими зачитувалися його сучасники, і кілька десятків "пречудових", за словами Івана Франка, байок. Та головне -  завдяки Гребінці у світовій культурі з'явилися Тарас Шевченко з "Кобзарем" І чи не найвідоміший у світі романс "Очи черные".

           "Уже я так думаю, що нема на світі кращого місця, як Полтавська губернія. І степи, і ліси, і сади, і байраки, і щуки, і карасі, і вишні, і черешні, і всякі напитки, і воли, і добрі коні, і добрі люди - усе є, усього багацько. А тих, мовляв, дівчат та молодиць!.. Одну списав покійничок Котляревський "Наталку Полтавку" та увесь світ звеселив..." - любовно описував  рідні пирятинські краї Євген Гребінка.

            Він мав слабкість до чорного: носив чорний одяг, пив чорну каву, курив чорні домініканські сигари, зрештою, і дівчину полюбив за чорні очі.

            Панночка з чудесними  чорними очима - то Марія, онука сусіда доброго приятеля Євгена Гребінки штабс-капітана у відставці Василя Ростенберга, власника маєтку в селі Рудка Лубенського повіту. Освідчившись і, отримавши згоду поет написав свої найвідоміші рядки:

Очи черные, очи страстные,

Очи жгучие и прекрасные!

Как люблю я вас!

                                                                   Как боюсь я вас!

Знать увидел вас

я в недобрый час.

            Вірш "Очи черные" був надрукований в "Літературній газеті" в січні 1843 року.

" Даруй господарю, даруй господині, Даруй літа щасливії й нашій Україні!"

          Різдвяні дні - дні милосердя, доброти, всепрощення. Це єдині дні в усьому календарі, коли люди, наче з мовчазної згоди, вільно розкривають одне одному серце.

          "Нова радість стала, яка не бувала:

          Над вертепом звізда ясна світлом засіяла!"

З такими словами колядники та щедрувальники (школярі, вчителі, працівники культури, члени виконкому) віншували односельчан, бажаючи міцного здоров'я, благополуччя, щирої радості на стежинах життя!  Нехай найвеличніші три празники - Різдво, Василя та Маланки, Водохреще - очистять наші душі, принесуть всім мир, злагоду, статок.

           В бібліотеці користувачі мали змогу ознайомитись з добіркою матеріалів:"Зимова круговерть", інформаційним повідомленням: "Різдвяна атрибутика", "Подільські Різдвянні святки: вчора і сьогодні"

                  

"Скоро, скоро Новий рік "

          Перші згадки про святкування на Поділлі Нового року "по європейськи" , тобто з ялинкою, привітаннями та подарунками, відносять до середини ХІХ столітя. У 1850-х роках традиція святкування з новорічними ялинками почали поширюватися спершу в містах, а пізніше - у подільських селах.

         Такий звичай зустрічі Нового року з'явився під впливом іноземців, яких від початку ХІХ .

століття запрошували на державну службу та кваліфіковану роботу. Саме ці службовці влаштовували новорічні свята за "німецьким", як тоді казали, звичаєм.

          Перші ялинки на Поділлі почали прикрашати в Дунаївцях, саме в цьому містечку була найчисленніша іноземна колонія у нашому краї - тут проживало понад 300 вихідців із Прусії, яких запросили (для створення сукновалень) наприкінці 1820-х років власники містечка Красинські. Як відомо, дунаєвецькі "німці" ретельно зберігали свій уклад життя, у тому числі й традицію ставити новорічну ялинку.

         Майже до початку ХХ століття ялинки прикрашали тільки різними солодощами, додаючи  до них як прикраси свічки. Лише на початку ХХ століття у крамницях Кам'янця, Проскурова, Старокостянтинова, Летичева, Ізяслава та інших міст почали продавати  ялинков прикраси, хлопавки, бенгальські вогні.

         Тож, напередодні Нового року, в Веснянському сільському будинку культури зібрались на святування жителі села. Працівники культури підготували цікаву, змістовну програму: з іграми, загадками, конкурсами, сценками, цікавими повідомленнями подарувавши всім присутнім чудовий настрій, море усмішок.